Передмова: Роздуми про підвищення рівня життя в Бангладеші шляхом збільшення ефективності праці та продуктивності молочних корів

Написання подібного звіту не є частиною мого завдання, тому давайте будемо вважати його передмовою до офіційного звіту. Я хотів виразити деякі власні спостереження та ідеї. Рой

Офіційний валовий внутрішній продукт (ВВП) на жителя Бангладешу - 265$. Фактичний ВВП вищий через неофіційні угоди та бартер. Це показує всієї картини, оскільки багато речей у Бангладеші коштують дешевше, ніж у США, завдяки чому офіційний паритет купівельної сили (у порівнянні з США) у Бангладеші становить 1380$ (на 1998 рік). Дуже потрібні переміни, котрі б привели до підвищення рівня життя. У порівнянні, паритет купівельної сили в США складає 31.500$; у Китаї - 3.600$; в Тайвані - 16.500$; у Росії - 4.000$; в Україні - 2.200$; у Швейцарії - 26.400$; в Японії - 23.100$; в Німеччині - 22.100$; у Франції - 22.600$; і в Люксембурзі - 32.700$.

Як для новоприбулого в Бангладеш, мені кинулися в очі дві важливі можливості для створення більших багатств (ВВП) у Бангладеші: (I) підвищення продуктивності праці та (II) підвищення продуктивності молочного сектора.

(I) Більшості людей потрібна робота, щоб заробляти на життя та утримувати сім'ю. Національна політика, котра заохочує людей працювати, - природна та хороша. Результати того, що люди безробітні - звичайно трагічні. Але, для того, щоб підвищити національний ВВП (та рівень життя), робітники повинні виробляти щось цінне, а не просто бути зайнятими. Підвищення продуктивності праці - основна умова покращення рівня життя. Це дозволяє підприємствам платити робітникам вищі зарплати завдяки збільшеному виробництву, замість того, щоб піднімати ціни на продукти, що призвело б до інфляції. Таким чином, для досягнення вищого рівня життя у країні насправді потрібна не повна зайнятість, а підвищення продуктивності праці.

(II) Обговорюючи потенційну соціальну користь від підвищення продуктивності молочного сектора, ми говоримо про більш важливу мету, ніж просто гроші. Встановлено, що існує велика потреба для здоров'я понад 130 мільйонів людей, котрі називають Бангладеш своїм домом, споживати більше протеїну. Покращена продуктивність молочного сектору, може значно покращити і національний ВВП, і рівень споживання з їжею протеїну. Існує величезна можливість здійснити тут покращення.

Далі йдуть мої коментарі (І) чому наголос потрібно ставити на збільшенні продуктивності праці, а не на повній зайнятості, і (ІІ) чому в нас є причини сконцентруватися на збільшенні продуктивності молочного сектора. Друге і є справжньою метою цього волонтерського завдання, і воно буде головною темою мого офіційного звіту.

(І) Продуктивність праці

В Бангладеші, як і в Мексиці та інших відвіданих мною країнах, що розвиваються, люди роблять великий акцент на повній зайнятості, котра, на перший погляд здається соціально необхідною. Але мене тривожить те, що коли висувають на обговорення пропозиції як зменшити вартість і кількість труда, звичайною відповіддю буває, що це викличе безробіття, з підтекстом, що ідеї збереження труда загроза суспільству і їх не можна розглядати. Усюди головним завданням називають повну зайнятість і мало уваги звертають на високу продуктивність праці. Неефективність праці здається виправданою, якщо вона тримає людей зайнятими. Я вважаю, що це неправильне макроекономічне мислення.

Коли суспільство головним завданням визначає повну зайнятість, а не високу продуктивність праці, ВВП на душу населення зменшується. Для підвищення рівня населення, продуктивність праці населення повинна збільшитися. Тримати людей на роботі, коли вони не виробляють на весь потенціал - національний злочин. У менеджменту є соціальна відповідальність сконцентруватися на підвищенні продуктивності праці. (1) Менеджери, котрі недовикористовують (2) трудові фактори виробництва повинні або змінити свій підхід, або їх потрібно замінити точнісінько так само як їх потрібно замінити, коли вони неправильно використовують (3) капітал і/або (4) землю і її ресурси.

Для досягнення високого рівня життя, люди (1) повинні хотіти працювати та (2) коли вони працюють, вони повинні виготовляти щось цінне.

Для досягнення високої продуктивності праці, люди повинні бути (1) навчені роботі, котру вони виконують і (2) капітал повинен бути інвестованим у обладнання та інфраструктуру, котра допоможе їм збільшити продуктивність праці.

Коли ВВП на душу населення зростає, робоча сила стає дорожчою в порівнянні з обладнанням, що робить інвестиції капіталу в обладнання для заощадження праці більш бажаними для фірм, котрі бажають максимально збільшити свій прибуток. Завдяки уведенню подвійного механізму (1) навчання людей і (2) інвестицій в обладнання, котре збільшує продуктивність праці, США зуміли досягнути одного з найвищих рівнів життя у світі, і вони все ще спроможні конкурувати в усьому світі з країнами, в котрих менш навчена та дешевша робоча сила, котра працює в менш розвинутій інфраструктурі, і тому виробляє менше продукції за годину праці.

Отже, хто платить, коли управління не може добитися від робітників максимальної продуктивності? Дуже просто: всі!

Якщо на підприємстві вдвічі збільшується віддача від праці, теоретично це може подвоїти зарплатню робітникам (мінус витрати на обладнання тощо для покращення продуктивності праці) без збільшення витрат для підприємства. Тому, неефективне використання робочої сили шкодить (1) робочій силі низькими зарплатами, якщо вартість праці не відображається в цінах на товари і/або послуги, (2) акціонери компанії втрачають прибуток і дохід на інвестований капітал і, в гіршому випадку - компанія розоряється. Коли компанія переносить вартість робочої сили на ціну за товар, що вона змушена робити, щоб продовжувати працювати, останній (3) споживач платить за неефективність праці. Це знижує рівень життя споживача. Якщо покупець ще одне підприємство, то оскільки воно купує матеріали по підвищених цінах, воно змушене піднімати ціни на готовий продукт, і кінцевий споживач знову ж таки програє.

Коротко кажучи, якщо робочу силу використовувати ефективніше, їй можна більше платити, а оскільки робоча сила також купує, якщо продукція виробляється більше ефективно, то те, що робоча сила купує буде коштувати менше. Коли суспільство субсидує зайвих робітників заради повної зайнятості - це чиста економічна втрата для суспільства. Підвищення продуктивності праці важливе для всіх!

Продуктивність праці часто можна підвищити одними управлінськими рішеннями з маленькими (або зовсім без них) інвестиціями в обладнання. Наприклад, один робітник млина по виробництву кормів котрий штовхає дешевий ручний візок на котрому поміщається шість мішків, може замінити решту п'ять, котрі носили мішки на головах. Використання конвеєра, котрий трохи дорожчий, ніж ручний візок, ще більше зменшило б використання робочої сили. Автонавантажувач значно підвищив би продуктивність праці, але він дуже дорогий, тому в багатьох ситуаціях у Бангладеші він невигідний. (Економічна теорія навчає, що потрібно робити вдосконалення поки гранично висока собівартість не зрівняється з граничним прибутком. Це при умові наявності капіталу для інвестицій.) Ще один приклад як підвищити продуктивність праці - встановити на бак вібратор, щоб замінити робітника, котрий сидить наверху бака з котрого поступає матеріал у гранулятор, і чиє єдине завдання за допомогою палки контролювати, щоб вміст бака переправлявся по розкладу. (Тема підвищення продуктивності праці на заводі у Валука буде обговорюватися більш детально у подальшому звіті.)

Одна з причин, щоб помилково концентруватися на повній зайнятості, а не продуктивності праці, може полягати в економічній хибності відомої як "міф про постійний розмір економічного пирога". Зі збільшенням ВВП (та рівня життя) збільшиться попит. (Попит = "бажання" клієнтів підтримані грошима, котрі ті можуть витратити для задоволення цих "бажань"). Робітнику, чия продуктивність підвищилася, можна платити більше, і це не призведе до інфляції. Коли у робітників більше грошей, вони хочуть більше товарів та послуг. Такий великий попит збільшує кількість робітників, щоб задовольнити підвищений попит. Через це економічний пиріг збільшується у розмірі, щоб задовольнити більший попит. Непродуктивна праця зменшує ВВП та рівень життя.

Давайте доведемо це від протилежного! У США економічний пиріг величезного розміру в основному завдяки дуже високій продуктивності праці, котра досягається завдяки наявності (1) добре навченої робочої сили та (2) капіталу, котрий протягом поколінь інвестувався в обладнання, що заощаджує працю та покращення інфраструктури. Немає нічого аномального в тому, що в США повна зайнятість! Щоб сталося з найвищим рівнем життя та повною зайнятістю, котрими насолоджуються громадяни США, якщо б продуктивність праці сильно знизилася через заборону використовувати трактор, і довелося б використовувати коней або навіть робітників з лопатами, щоб обробляти землю? Немає більшої кількості людей, щоб наймати їх для цього, а якщо б були, то падіння рівня життя було б різким та неприпустимим. Що станеться, якщо рівень грамотності зменшиться вдвічі?

Чи можна мати сумніви, що висока продуктивність праці матиме позитивний ефект як на (1) рівень життя так і на (2) повну зайнятість? Жителі Бангладешу (й усього світу) хочуть покращену економіку та високий рівень життя. Як вони можуть досягнути цього? [Я визнаю, що справжнім викликом буде розподілення обмежених ресурсів (нафти).]

Покращення рівня життя в країні починається із зміною відношення людей, в тому числі керівників і політиків. У країни повинні бути правильні макроекономічні пріоритети. (1) Управління з метою підвищити продуктивність праці, а не просто досягнення повної зайнятості, сприяє підвищенню рівня життя та підтримує повну зайнятість. (2) Концентрація на повній зайнятості залишає без уваги продуктивність праці призводить до пониження рівня життя і, повна зайнятість досягається тільки за рахунок субсидій. Багатьом країнам, що розвиваються потрібно "змінити відношення!"

Суспільство та керівництво повинні забезпечити (1) навчання та (2) інфраструктуру, котрі б підтримували високу продуктивність праці. Керівництво повинно допомогти робітникам виробляти більше не батогом, а правильним управлінням. Керівництво повинне керувати!

ІІ. Продуктивність молочного сектора

В Бангладеші одна з найвищих у світі густин худоби на гектар сільськогосподарських земель. Згідно Організації закордонного сільського господарства ООН (1992 рік), густина худоби в Бангладеші складає 2,47 голів на гектар; для порівняння у Індії 1,12; в Новій Зеландії - 0,59; і в США - 0,38. В той же час тривожить те, що Бангладеш вважається безнадійно відсталим у надоях молока з корови за період дійності, котрі складають 206 літрів (приблизно 2/3 літра в день) у той час як в Індії надої складають 986 літрів, у Новій Зеландії - 3.412 літрів; і в США - 7.478 літрів (дані американського департаменту сільського господарства, 1995 рік). В 1999 році в США середні надої молока з корови за період лактації складали 8078 літрів.

Користь від високої продуктивності праці, котру ми обговорювали в першій частині цього прологу, також стосується збільшення виробництва молока з корови. У тварин є потреби для підтримання, котрі повинні бути задоволені перш ніж може відбутися виробництво молока та м'яса. Теоретично можна годувати "велику кількість" молочних корів на або нижче рівня підтримання, і при цьому зовсім не отримувати молоко. Схоже, що Бангладеш сьогодні майже на такому рівні, але так не повинно бути. Наше завдання змінити таку жахливу ситуацію.

Містер Хасібур Рахман, директор-розпорядник Dhamrai Dairy Ltd., виступаючи на НАЦІОНАЛЬНОМУ СИМПОЗІУМІ ПО ПЕРСПЕКТИВАХ І ПРОБЛЕМАХ МОЛОЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В БАНГЛАДЕШІ (18 листопада, 1999 року), сказав: "Непродуктивну, неекономну та стару молочну худобу потрібно відбракувати, щоб зменшити навантаження на молочні корми, котрі у кінцевому рахунку збільшать виробництво молокопродуктів." (Жирний шрифт і курсив мої.)

У США за останнє десятиліття кількість корів зменшилася на десять відсотків (від 10.127.000 у 1990 році до 9.156.000 у 1999 році), в той час як загальна кількість виробленого молока збільшилася на десять процентів (від 67.400 мільйонів літрів у 1990 році до 73.960 мільйонів літрів у 1999 році), завдяки тому, що значно зросли надої з корови (від 6655 літрів у 1990 році до 8078 літрів у 1999 році, - на 21%). Ми повинні пропагувати таке покращення в Бангладеші.

Бангладешські скотарі повинні слідувати пораді містера Рахмана. Наявними кормами потрібно годувати менше корів, і залишених корів годувати понад їх потреби для підтримання, щоб більше елементів у кормах перетворювалися в такі продукти як молоко, м'ясо та гній. Раціони (концентрати та фуражі) повинні бути збалансовані на всі поживні речовини, щоб корова змогла досягнути свого генетичного потенціалу. Це означає так годувати ялівку, щоб вона могла спарюватися у віці 15 місяців, і почати доїтися у віці 24 місяців.

Якщо корову утримують для молока, її потрібно добре годувати, щоб вона могла виробляти молоко, а не давати їй необхідний мінімум, щоб вона просто могла вижити. В Бангладеші це справжня проблема, оскільки там мало якісних інгредієнтів, особливо якісного фуражу, через те що рисова солома головний доступний фураж. Рисова солома містить тільки 3% протеїну, а мікроорганізмам рубця для хорошого функціонування потрібні 10% сирого протеїну в сухій речовині. Це означає, що в молочний раціон потрібно додавати достатньо протеїну, щоб задовольнити мікроорганізми рубця, а також достатньо додаткового протеїну (можна додавати трохи сечовини при умові, що додається сірка, і є розчинні вуглеводи), щоб забезпечити хороше виробництво молока.

Коли рисова солома - головний фураж, в молочний раціон потрібно додавати усі поживні речовини. Цього можна досягнути, використовуючи вітаміни та мінерали і більшість побічних продуктів від виробництва їжі для людського споживання. Жуйна тварина дає нам чудову можливість перетворювати біомасу та сечовину, котрі не можуть прямо використовуватися людьми, у якісну їжу, що містить багато протеїну, енергії, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінералів; щоб вони могли досягнути свого потенціалу, молочних корів потрібно годувати раціонами збалансованими на всі поживні речовини. Оскільки корови в Бангладеші виробляють дуже мало молока - разом вони дають тільки 15% потрібного для населення молока - існує чудова можливість для покращень.

На додачу до молока, жуйні виробляють м'ясо, гній та "тяглову" силу. Ми повинні пам'ятати, що жуйні тварини, якщо їх правильно годувати, на додачу до виробництва молока та м'яса, чудово перетворюють рисову солому в цінний гній. Оцінюючи вигоду від годівлі жуйних не можна забувати цінність гною для покращення урожаю. Ми повинні сконцентруватися на виробництві молока, м'яса, гною та грошей.

Я думаю, що можливо значно підвищити виробництво молока з корови в Бангладеші, якщо ми (1) будемо краще вирощувати телят, так що вони будуть досягати повного генетичного потенціалу переробляти корми та виробляти молоко, і (2) годувати дійних корів збалансованими раціонами, котрі будуть підтримувати оптимальне виробництво молока. Пропозиції як досягнути цього - представлені в статті, котру я написав і представив на молочному семінарі у Дака, котра буде частиною мого офіційного звіту.

Головна ідея, котру я хочу виразити, така: метою повинна бути не більша кількість корів у країні, а збільшене виробництво молока, м'яса, гною і грошей з корови.

Це схоже на наше твердження, що менеджмент повинен збільшити продуктивність праці, а тоді дивитися як розвивається повна зайнятість. У годівлі молочних корів нашою метою повинно бути порівняння гранично високої собівартості та граничного прибутку, і годувати так, щоб максимально збільшити прибуток молочних скотарів. Слово "прибуток" зовсім не є брудним словом. Менеджери, котрі збільшують прибуток, збільшили ефективність застосування факторів виробництва. Це добре для країни та її населення.

Більше, ніж будь-яким завданням, над котрим я працював, я схвильований можливістю покращити життя людей у Бангладеші, співпрацюючи з Saudi-Bangla Fish Feed Ltd. для виробництва якісних молочних кормів, котрих правильно згодовують коровам у Бангладеші. В інших країнах (таких як Україна) більший сільськогосподарський потенціал, ніж у Бангладеші, але люди, з котрими я працював, показали, що в них є "все необхідне", щоб значно підвищити виробництво молока в Бангладеші. Існує величезний потенціал покращити прибутковість молочної промисловості Бангладеша, і в той же час збільшити кількість здорової їжі у країні, котрій потрібно більше молокопродуктів, щоб покращити харчування людей.

Далі йде мій головний звіт, де я зроблю декілька пропозицій як Saudi-Bangla Fish Feed Ltd. може вигідно покращити виробництво і якість молочних кормів і тим самим збільшити створення харчів для людей. Робота над досягненням цих цілей дозволяє нам почувати себе задоволеними тим, що ми робимо.

Рой Чейпін, Доктор наук США у складанні раціонів

Домашня адреса: 11145 Chapin Lane, Amity, Oregon 97101 USA
Домашній телефон: 503-835-7317
Факс: 503-835-3333
E-mail: <[email protected]>